цього вівторка вистояв на пішохідному переході Шегині-Медика (хто не в курсі, це кордон України з РП) понад 4 години — навіть враховуючи те, що наприкінці мене пропустили поза чергою. Слава Б-гу, що я молодий, оптимістично налаштований трансерфер — для мене це був великий лулз. проте закрадається підозра, що понад 99% тих тисяч людей, які щодня там стоять, дивляться на це зовсім в іншому світлі.


почну з передісторії питання. існує 5 способів перетнути кордон: автівкою, літаком, автобусом, поїздом, і na piechotę. подивимося детальніше, чим це нам світить.

Авто
напевно, класний спосіб перетинати кордон. нє, я не кажу, що черги нема — але хоч комфортно сидиш у більш-менш рідному для тебе кавалку простору. недолік цього способу — треба, щоб була машина. треба ввесь час за нею дивитися і чимось її заправляти (хто любить математику, прикиньте, скільки коштувала б автоподорож з Вінниці до Вроцлава. підказка: бензин у Польщі коштує понад 1 євро за літр. і ще — не знаю, може брешуть, але я десь чув, що якось контролюється кількість бензину в баках. якщо в'їхав з повним і повернувся з пустим — ти щось мутиш). за кермом не поспиш і не почитаєш. одним словом, не дуже чомусь я люблю машини. може, колись пройде…
а, ще. як і перед кожним Стіксом, перед кордоном знайдеться купка забулдиг-Харонів, які запропонують вам переправу на своєму пепелаці. коротше, атракціон «вийми комусь з дупи хробачка» в повен зріст.

Літак
вже одне це слово усміхнуло б багатьох з тих, з ким доводиться стояти в черзі біля Шегинь: наші люди до булочної на таксі не їздять. менше з тим, у такий спосіб кордон перетинає теж немало народу — не в останню чергу завдяки цілком собі бюджетним польотам усілякими там WizzAir'ами. нещодавно у такий спосіб літали кілька авторів цього блогу. про митний контроль розповідають неохоче.

Автобус
здавалось би, вихід з ситуації. назагал дешевший, ніж більшість поїздних варіантів, а таки зі своїми колесами. я так колись їхав з Польщі в Україну. навіть враховуючи, що автобус був польський, проїзд з Перемишля до Львова коштував усього 25 zł, що, зверніть увагу, дешевше за звичайнісіньке українське плацкартне місце на цьому ж сполученні. проте є й помітний мінус: крім вас у автобусі є ще туєва хуча інших людей. про що це нам говорить? це говорить про те, що не тільки у вас, але й у кожного з них все має бути гуд з документами і речами. і поки з кожним не розберуться — автобус не поїде. коли їдеш з Польщі в Україну, речі всім пофіг, тому аж максимум — спокійно посидите в автобусі, поки прийде його черга, поки громадяни інших держав заповнять анкетки і поки — в крайньому разі! — хтось заплатить штраф. втомлює, але помірно. якщо ж їхати з України — людей виганяють, весь багаж розкладають на столах, автобус ретельно шмонають. ну його в баню.

Поїзд
це ніби дійсно найшвидший і найбезболісніший спосіб. але тут дається взнаки ціна. наприклад, можна скористатися послугами польських спальних вагонів. я так не раз їздив, але чомусь так і не дійшло, чому радість прямого проїзду з Вінниці у Вроцлав має коштувати аж коло $100 в одну сторону. а, там ще дають рушничок, півлітрову пляшечку мінералки, каву і круасанчик. мабуть, саме вони стільки коштують:)
Львів'яни можуть зекономити на проїзді до 2-х годин — це тому, що вагони сполучення Львів-Вроцлав тверезо ставляться до зміни ширини колії. але у ціні ця економія майже не відображається. шукаєте бюджетнішого варіанту — суньте до Перемишля плацкартом, а там пересядете, на що гаманець і душа підказують. тільки от біда — за комфорт з кордоном до помірної ціни проїзду і тут доліплюють гривень 100. народний метод полягає в тому, щоб пожертвувати провіднику 50 грн (чи скільки там) на розвиток сімейного бюджету, і від Львова їхати без квитка (абсолютно такий же нетривіальний хід користується популярністю на польсько-білоруському кордоні, там, де Тересполь-Брест). дав хабар — і живи спокійно. ніби не наш метод, правда?

Пішкарус
ідеальний романтичний спосіб. проїзд зі Львова до Шегинь (чи безпосередньо, чи з пересадкою у Мостиськах), наразі коштує 15 грн, проїзд від Медики до Перемишля (маршруткою або міським автобусом, на вибір) — 2 zł. зручно: в обох країнах вас везуть від самого зал. вокзалу до кордону і назад. я колись їхав міським, замріявся (а там автобус за ті ж гроші йде десь далі по місту) — турботливий водій мені у мікрофон голосно крикнув російською: "УЖЕ ВОКЗАЛ!!" :)

єдиний недолік цього методу: треба перейти через пішохідний перехід. отут-то вся собака й зарита.

якщо йдеш з Польщі в Україну — то взагалі все пучком. привітався, подав паспорт, подякував і пішов. правда, буде ще українська митниця, де можуть покопирсатися в речах з виразом обличчя на кшталт «я тут працюю, а воно по закордонах тусить, мля», або попідколювати з "метою візиту". Kurczę blade, ну розстріляйте мене — нема в мене ніякої мети. але Б-г з нами — куй з ними: придумайте щось — і йдіть спокійно, їм насправді до дупи ваша мета, бо їм взагалі все до дупи. а от якщо ви йдете з України в Польщу, отут починається постмодерн з великої букви П.
як я колись читав в якомусь рандомному джерелі, пропускна здатність пішохідки складає 2,6 тисяч на добу. тобто помітно менше навіть від кількості бажаючих з прикордонних територій — наприклад, українських МПР-івців чи польських громадян, яким для короткого візиту до України взагалі нічого крім паспорта не треба. а тут ще такі «гості», як от я… і кожного треба проконтролювати — бо ж згідно унійних вимог, не можна проносити в цьому напрямку більше 1 літра бухла і більше 40 штук (двох пачок) цигарок — саме ця скромна дозволена норма і рухає більшістю жителів прикордонних районів. і реально, який би у вас не був інтелігентний вигляд, хоч одну сумку таки муситимете відкрити. або й не одну.

коротше, я зазвичай заздалегідь готовий, що перед кордоном доведеться вистояти години дві. надворі. від дощу на частині черги там сякий-такий захист є, а от від протягів — ну, гигиги, як сказав би казкар Гайдук.

але цим разом я реально стояв понад 4 години. народ стояв, інколи з нудьги пресувався в купи, хором волав якусь фігню, типу, запускайте вже. люди в формі часом вилазили на паркан і волали по-польськи, мовляв, станьте культурно по 2 особи. еге, всі взяли й стали. якийсь польський kierowca вперше опинився на пішохідці, не зразу роздуплився, що для громадян Євросоюзу є трохи швидша черга, і став з усіма. усе мені не вірив:

— і що, насправді це все більше двох годин триває?
— і що, насправді у кожного речі дивляться?
— і що, насправді ото люди на купі?

нє, блін, обман зору в тебе :)

— сфоткаю на мобілу: жінка не повірить!!

але все ж таки я йому пояснив, що є інша черга, туди він і пішов. а я далі стояв. було сцуко холодно, дув вітер. хто не знає, в мене спортивна куртка freestep — вона дуже легка, на вигляд і насправді, але вітер, мороз, як і дощ, її майже не беруть. рукавички в мене ніби є, але одну з них я прокохав у Стокгольмі, нових ще не купив. шапка теж ніби є, але цього разу в маршрутці вона випала з кишені, і доброзичливі львів'яни кілька разів пройшлись по ній ногами. коротше, треба випрати. а на додаток (для тих, хто мене не бачив і не знає), я — морж худорлявої статури, в екстремальних умовах холодових навантажень температура внутрішніх органів в мене зберігається, а от зовні все міняє колір, охолоджується і тремтить. і от уявіть цю картину: я собі стою в навушниках, спокійно слухаю лекцію Патіта Павана прабху, а навколо — сотні українців, яким нічого робити. з їх погяду, я — чувак незрозумілого кольору, який стоїть майже роздягнений і тремтить. и начинается тихо сначала, як сказав би Родіонов:

— ти схожий на поляка, та й в тебе аж 2 рюкзаки outhorn. йди в їхню чергу — документи ніхто не спитає. (10 разів)
— йди в туалет, погрійся. (10 разів)
— блджад, ну ти ж замерзаєш, ніяка поїздка цього не варта, це що, експеримент якийсь? (10 разів)
— йди в туалет, потім посидиш в будинку з годину, ніхто тебе не вижене. а чергу ми притримаємо. нічого не бійся, речі можеш з собою взяти. (10 разів)
— товарищ погранічнік, пропустіть цього пана, він же ж сцуко замерзає! (10 разів)

і от якось раз один товарищ погранічнік показує на мене і каже: добре, перелазь. я лізу через огорожу. а тут якраз запуск, і я заходжу з тими, кого запускають. інший прикордонник питає, куди це я такий сміливий. — та ж в туалет… він подивився паспорт, але не забрав, як у тих, хто йде в туалет — віддав. «ну йди, мовляв, куди насправді йшов.» отак я зекономив годину черги :)

сміх сміхом, але тре насправді кудись писати якісь листи, чи що. ну там же ж місця дофіга — добудуйте ще півхати, поставте ще пару людей — це не так вже й дорого, враховуючи, що такий перехід — усього один, а більшість з тих, хто ним ходить, заплатили за візу гроші. ну це ж грьобаний стид: ХХІ століття надворі, а ми посеред Європи стоїмо по 5 годин в черзі на кордоні між двома державами, об'єднаними всіма можливими і неможливими договорами про партнерство.