24 квітня у київському Будинку Учителя відбулася вже друга конференція TEDxKyiv. як і було обіцяно, я її відвідав і зараз по можливості чесно розповім, що і як було :)



на щастя, про TEDxKyiv пишу не тільки я. до справи доклав рук не один журналіст з великої «ж», тому відразу маємо нагоду подивитися на те, як писати не треба.

1. не треба перекручувати прізвища доповідачів. ось тут один пан намагається нам втулити, що на конференції виступав «Андрей Федовро» — щоб було здалеку видно, перл ще й виділено напівжирненьким. добре, що сам Андрій цього не читав, бо людина з такими м'язами могла би й «не зрозуміти» :)

2. не треба описувати тільки ті виступи, які журналіст з великої «ж» відсидів, створюючи враження, що інших не було. такий підхід маємо на Гурті і на тому ж W2. і взагалі, не бачу сенсу переказувати сенс кожного окремого виступу: виходить нудненько, неяскравенько, а відео з виступів і так з часом з'являються — хто схоче, сам гляне.

3. не треба робити надто сильних узагальнень. ось тут, в доволі хорошій статті на Брендхаузі, Тетяна Жданова раптом пише: "Публика была, к сожалению, однородна: большая часть – или выпускники, или сотрудники, или “окружение” Киево-Могилянской Академии." стоп, принаймні деякі учасники — я точно знаю! — не лише не були пов'язані з Академією, але й взагалі приїхали з Вінниці :) з уривків розмов, які чув навколо, роблю висновок, що в залі були люди різних професій і різного мовного бекграунду — як і серед доповідачів. втім, можливо і в такому радикальному каменті є якийсь сенс: один з випускників Могилянки, Віталій Мороз, підійшов обмінятися зі мною враженнями і навіть переказував Юрі привіт. Юра, тобі привіт.

добре, годі про те, як не треба писати про TED. а як треба? треба писати про TED часто, добре і яскраво, бо тема гідна уваги :)

тепер трошки про те, як не треба організовувати.

1. регламент виступів. TED є ТЕDом за певних умов, і одна з них — дотримання часового регламенту (класичний рекомендований час — 18 хвилин). на TEDxKyiv було раз плюнути перевищити його хоч вдвічі. приклад — Пауль Пшеничка, що розповідав, який він крутий дядько в освіті. згоден, дядько крутий. проте, якщо ти не можеш заздалегідь прикинути, скільки займе твоя промова, і виділити головне, щоб нормально влізти в час — це не додає тобі крутизни. і організаторам не додає крутизни, якщо вони не можуть зупинити промовця.

2. обід. я радий, що він був, і мене навіть не хвилює, що був він «символічним» — себто, я насправді вірю, що людина може поїсти в «гомеопатичних дозах» — і цілком добре наїстися. але для цього в їжі має міститися таємний магічний компонент — повага для того, хто їсть. а от організаторам TEDxKyiv, схоже, навіть на думку не спало, що серед учасників теоретично можуть бути люди, схильні до вегетаріанської їжі. якщо це повага, то якась дуже своєрідна.

3. фігня зі знижками. так склалося, що київський TEDx взагалі-то небезкоштовний — на відміну від інших аналогічних заходів, наприклад, того ж TEDxPoznań. та й ціна повного квитка не з найдешевших — 200 гривень. добре, що були пільги — студенти й викладачі могли прийти за 100 грн, що вони з радістю й зробили. на сайті, правда, жодним словом не згадувалися шкільні вчителі — а даремно :) написав організаторам, відповіли — треба віддати належне, швидко. виявляється, вчителям теж можна, але треба показати документ, що ти вчитель. який це документ — знову куй його знає. (правильна відповідь: ніякого, просто кажеш, що ти вчитель :))

4. фігня в коридорі. серед іншого, там були стенди, де можна було залишити свої дані, адреси своїх проектів. незрозумілим в цій задумці було все — від логічної структури самого плакату, до того, як ним користуватися взагалі — деякі люди, як я, дійсно там щось написали, а от щоб щось звідти прочитати і використовувати — в це віриться важко. от якби таку штуку зробили онлайн, а там поставили термінальчик з доступом в мережу (щоб зразу можна подивитися на проекти інших) і великий екран — ото могло б бути діло. а так — ні. ще в коридорі були плакати спонсора подарунків для промовців — якась фірма, робить записники, чи що. її буклетик (твердий!) входив також в кожнісінький інформаційний пакет. навіщо це мені — хз.

5. куйово вибрані і куйово показані відеовиступи з куйовим перекладом. якою б молодою не була ідея TEDx (перші незалежні конференції з'явилися всього рік тому), а й тут є свої загальносвітові традиції — показувати на TEDx кілька відеозаписів виступів з «батьківсього» TED. якщо хто не знає, на TED бувають такі матеріали, що просто цьом-цьом-цьом. організатори ж київського TEDx серед трьох показаних цього разу виступів чомусь показали два «такі собі», причому у цих же двох були абсолютно ніякі, а часом і просто смішні українські субтитри (місцями складалося враження, що перекладач — терорист, і ставить собі за мету «підірвати систему зсередини»). третє, останнє відео, на щастя, було нормальне, переклад — хороший, а спеціалісти нарешті роздуплилися, як зробити так, щоб субтитри було нормально видно :)

а взагалі-то все було організовано більш-менш добре, волонтери старалися, у перервах для нас навіть грали на фортепіано. враження залишились хороші.

ну що б, здавалось, кава-брейк…
столи та цукор — більш нічого.
а серце б’ється — ожива,
як їх побачить!..

а зараз — про те, як не треба виступати. якщо тобі нічого сказати, або не вмієш, або просто хочеш попіаритися — нафіг з TEDx :) я так і не допер, за що нам дісталися Валерій Мірочник, Дмитро Грязнов або Петро Смертенко. нє, в останнього хоч були веселі шматочки з «Аліси в країні див» — зокрема і той з перефразованою улюбленою цитатою «Гапочки» — про те, що коли тобі все одно, куди потрапити, то можна йти будь-куди :) Тарас Компаніченко класно грав на своїй шнязі, але замість того, щоб сказати кілька фраз і врубати кілька чотких композицій, чувак 20 хвилин говорив «одним реченням», а потім заграв щось коротеньке — додайте до цього, що тема в нього доволі складна і заплутана, а виступав бідолага передостаннім.

всі інші говорили добре, а часом навіть дуже (і байдуже, що заявлених англомовних учасників, на відміну від першого TEDy, щось украло, як казав Остап Вишня :).

от наприклад, сильно вразила доповідь молодого вченого Дмитра Кункіна. здавалося б, доволі проста і не кожному цікава тема: використання зварювання в хірургії. але у доповіді все було ідеально підібрано: і геніальні слогани на рівні Йосипа Сталіна (у першому ж слайді — «СВАРКА — ЭТО ЯРКО!»), і захоплююче відео просто з операційного столу (ну де б ми ще побачили фрагмент операції на кишечнику? :), і суперські побажання на кшаталт «я вірю, що через декілька років багато хто з цієї аудиторії скористається нашим винаходом» :). а головне, говорив чувак настільки ж натхненно, як один герой з Єревану на першому побаченні. як потім згадувала одна учасниця, «так і хотілося вистрибнути на сцену і допомогти йому розповідати про це зварювання». респект чуваку, коротше. імхо, він був найкращий :)

аби повніше передати враження від конференції, додаю відео однієї з представлених доповідей — знято, правда, не на TEDx, а за пару тижнів перед тим, проте автор нічого змінив, а якість тут дуже висока.



поки це писав, у кімнату затусувався брат, побачив відкриту сторінку TED, та й каже: «о, якась нова секта». еге ж, це в нас секта. страшна-престрашна :)