«не все те, що не наука, неодмінно погано.
любов, наприклад, — теж не наука.
словом, коли щось називають не наукою,
це не значить, що з цим чимось не все в порядку:
ну просто не наука воно, і все!»
© Річард Філіпс Фейнман,
американський фізик, нобелівський лауреат

останнім часом в коментарях до деяких тутешніх статей про моржування та інші методи оздоровлення стали з'являтися натяки, мовляв, фігня це все, байки дідуся Панаса, і ні разу не наука. відповідати просто посеред коментарів якось немає бажання, бо складається враження, що автора запитання не цікавить зміст відповіді.

менше з тим, тема наводить на роздуми, які для когось-таки можуть бути цікавими. отже, наука і не-наука в питаннях оздоровлення: звідки ростуть ноги і що нам за це буде.

колись на другому курсі я виступав на конференції з релігієзнавства з певною доповіддю, де пояснював, як природнича наука сучасного типу зародилася у XVI — XVIII ст. під впливом появи у церкві радикальних груп (сект по-простому), і як в основу її лягли по суті елементи християнського світогляду. «такого розвитку науки раніше не відбувалося ніде і ніколи, — казав я. — звісно, у Стародавньому Китаї була купа винаходів — компас, порох, папір… але всі ці винаходи належали не науковцям, а практикам, і були результатом практичної інтуїції, а не наукових пошуків».

а тепер уявіть себе стародавнім китайським мореплавцем. ви пливете, у вас на борту компас, і він показує вам напрямок. і вчора показував, і позавчора. і от один з молодих матросів підходить до вас, і каже: «насяйніка, викинь цю суєту за борт. вона ж ненаукова уся, та й на вигляд дивна. от почекаємо пару тисяч років, поки Європейці розвинуть науку і придумають пояснення...»

зараз будуть секретні відомості про сучасну вітчизняну медичну науку. в більшості вона працює таким чином, що «науку» легше зробити на хворобах, а не на здоров'ї. приклад пересічної «науки»: молодий вчений аналізує вплив якогось нового препарату на вибрану групу хворих з вибраними ускладненнями. фірма-розробник допомагає з коштами на дослідження, молодий вчений бадьоро клепає кандидатську, схожу на сотні інших, і настає для всіх win-win situation. а почнеш досліджувати якісь природні фактори — ні тобі методів, ні школи, тільки тисячі борців з лженаукою. реально замислюватися про здоров'я вчений починає тоді, коли в нього самого настає звиздець. приклад — Девід Серван-Шрайбер, який у зв'язку з власною хворобою раптом сильно замислився і взяв до уваги те, що не брав до уваги ніхто. і від наглої смерті себе врятував, і світовий бестселлер у 2007-му написав.

може видатися, що мої джерела дещо упереджені. так, я особисто у медицини бував хіба що в гостях. але, навчаючись в технічному ВНЗ, теж чітко бачив тенденцію: шановані і визнані вчені по суті займаються якоюсь фантастичною абракадаброю — зате ніхто не сумнівається, що це наука. і вона оригінальна: такої абракадабри дійсно більш ні в кого нема:) а хто пише про щось корисне — зразу купа незручних і прискіпливих питань до такої людини. науковці з педагогічної галузі мені аналогічні речі розповідали (працівник одного з пермських ВУЗів): «колись давно один наш професор розробив одну теорію. теорія загальновизнана і взагалі-то хороша. так от, зараз більша частина дисерів у нашому вузі — це дослідження застосування цієї теорії на якій-небудь менш дослідженій групі учнів — віковій, територіальній і так далі. сенсу від цього — трохи менше, ніж нуль. але якщо якусь реальну науку робити — то це і складно, і багато кому не сподобається...»
ну чому раптом саме медицині бути кращою за інші галузі?

я не заперечую, що медична наука має для нас багато корисних і цікавих здобутків, за які їй треба в ноги кланятися. це не означає, проте, що від будь-чого, що виникло вдалині від дослідницьких кабінетів і лабораторій, треба раптом відмовитися. тим більше, якщо воно діє :)

а на завершення — про Порфірія Іванова: для мене це приклад простої людини, яка не срала в коментах, а займалася ділом. людини, яка не боялася поставити експеримент на собі. людини,
в якої вийшло.

P.S. ну і якщо мова про моржування, то у Скрипальова дійсно непогано і зрозуміло описані фізіологічні механізми загартовування. це цікава і корисна книжка, яка відважних мислячих людей надихає на звершення, а тролів — на троллінг.