Люди добрі! Де взяти звичайній українській людині терпеливості і сили не гніватися, коли отак за ніщо їх мають звичайні нотаріуси Вінницького району???
Організую сеанс психодрами, бо інакше доведеться замовляти вибухівку і підірвати той нотаріат до чорта.
Батько помер вже дуже давно, а спадщину оформляємо досі. Щоразу консультант відпроваджував нас за якоюсь довідкою, за якоюсь копією, за правильною копією, за копією в кольорі і без кольора, потім треба було довідки, які щоразу вводилися вищими інстанціями впродовж всього часу.
«Допомагала» гальмувати процес вічна черга, як до Мавзолею Леніна колись. Чергу люди займали звечора. спали на вокзалах, під заборами, де вийде, і впродовж наступного дня могли все одно не потрапити до того найочікуванішого нотаріуса. Таж черга теж контролювала свої потоки і в жодному разі не пропускала тих, хто відходив за тим же ксероксом якихось чарівних довідок. Доводилося ще і ще, ще і ще приходити звечора і займати черги. І впродовж дня 4 нотаріуса приймало всього 10-12 людей! Треба вміти так працювати.
Моє терпіння закінчилося, і я поскаржилася нашому меру. Хоча це не його юрисдикція, але, мабуть, вони там на своєму рівні побалакали і врешті черги поменшали. АЛЕ!
За минулий тиждень мені довелося бути у тій конторі тричі! І мабуть, я таки почну вивчати нецензурну лексику… Пакет документів на оформлення спадщини повністю готовий, але ні!, прийдіть завтра, бо зараз у коридорі велика черга, мовляв. І від мене вимагається лише заява про відмову спадщини — це 5 хвилин!
Кожного разу у черзі доводиться стояти від 3 годин до цілого дня.
Крім того в розкладі записано що робочий день від 9 до 18 години. Але вони собі придумали, що від 16 до 18 вони працюють в архіві. Хоча той же графік говорить про роботу в архіві у суботу.
Про відповідний одяг працівників державної структури там, мабуть, також ніхто ніколи не чув: голі стегна і животи. Гарно, але…

Отож питання: хто, люди добрі, знає, яка ото контора контролює чи керує оцією, що на вул. Винниченка? Можливо, це якесь управління юстицією чи що. Тепер я з великою радістю, навіть з почуттям великого обов«язку буду писати скарги на цю чудову установу.
Буду страшенно влдячна!
Якби можна було б такі установи хоч трохи моніторити, може, людям жилося б легше???