Скоро «Подільському Майдану» буде 5ть років. Я завжди говорив, що ПМ для мене, як син. Відповідно, завжди хотілося, щоб з нього вийшло щось путнє. В силу розвитку технологій, кожного року ПМ міняв свій формат. Нинішній формат здається найбільш прийнятним. Ніхто не каже, що йому закривають рот, ніхто не називає мене «дірєктором ПМ», нікого не звинувачають у цензуруванні статтей і т.д…
Але питання в ефективності.
Особисто мені гріє серце коли бачу щось таке:

Підняли проблему — знайшлися люди, які хочуть її вирішувати. Назначили зустріч.

Але таке я бачу рідко. Зазвичай все обходить 4ма стрічкама тексту під якими бурхлива дискусія, часто не пов«язана з текстом. Або дві стрічки і смішний ролик з ютуба чи картінка.

Недавно в „Країні“ прочитав вислів, від мандрівника Антона Кротова: „У 15ть років багато хто хоче змінити світ, у 25 — поміняти роботу, а в 35 — перемикають канали, сидячи на дивані“. Важко не погодитися. Є тільки певна кореляція по віку. Мені вже 24, про зміну світу я вже не думаю, але хочеться допомогти, тим хто ще думає. Мені є що згадати, про час коли думав — і це прекрасно.

Ближче до суті. У цій спільноті можна прочитати неймовірно цікаві історії про то як хтось перелазив кучугури снігу, користувався громадським транспортом, мив їжака, ходив в піцерію зі своїми переконаннями, дивився фігурне катання, чи нічого не робив і вирішив написати. Але це більш нагадує живий журнал, ніж спільноту громадської активності.

В чому проблема:
незручний формат?
оформлення не сприйнятне для серйозних речей?
людям не цікаво?
люди соромляться писати, бо не вміють писати без помилок?
недекватні коментатори, які з'їдають з кістками?
може проблема в мені?
ніхто не читає статті більше 4ох стрічок?
… інші варіанти…

почати говорити про проблеми — перший крок до їх вирішення. чи може взагалі громадський рух в нашій країні дескредитований і неефективний?